Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/82

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



Усе це я з далека бачу і чую,
Навкруг же, у рідному краю,
Я мучучись, тілки покору нїмую,
Невільницький стогін стріваю.

Вже иньші дійшли до свого визволїння,
А ми, як колись, так і нинї
Гартуємо мовчки безмірне терпіння,
І тихо, і глухо в країнї…

До иньших дійшла вже їх черга бажана, —
Неволя у їх уже гине, —
А ти… ти в кайданах і досї, кохана,
Безщасна країно-рабине!

 


Велика вечеря.
 

„Чоловік один зробив вечерю велику
і кликав багатьох.“ Лука, XIV. 16.

Вечері великої час вже надходе,
Прийшов, а усї ті, що кликано їх,
Обранії с тебе, похилий народе,
Забули про неї для клопоту й втїх.

Один відмовляє: „я поле купую:
Не можу я бути, хоча і хотїв“,
І другий говоре: “в годину такую
Іти я не можу: воли я купив.“

І третїй, веселий, очима сияє
І теж відмовляє: „і я не піду:
У мене весїлля тепера гуляє, —
За себе дружину беру молоду.“

Нїкого немає! Хоча і багато
Прийти обіцялось, нїхто не схотїв, —
Тим иньші справляють великеє сьвято —
Збірна збіраниця із вулиць, з шляхів.