То правди сьвятої вже білше немає,
Вона не істнїє на сьвітї нїде,
І сьвіт, без підвалин, свій вік доживає
Й увесь захитавшись — в руїни впаде!
Смертні безсмертним богам молютьця, знявши долонї
Вгору, і жертви несуть, палють, благаючи ласки.
Кожен благає свого бога йому пособити:
Зевса Кронида, отця смертним усїм і безсмертним;
Чи білоруку ясну Геру, велику богиню;
Чи Аполлона-Стрільця, чи і Атену-Палладу —
Кожен благає свого бога сприяти ласкаво
В дїлї йому і несе ситі на жертівник жертви.
Я-ж з Олимпійцїв одну, тілки одну я благаю,
Тілки одній я молюсь, жертви єдиній приносю:
Жертви усї цї тобі, вроди й кохання богине!
Вчуй-же! сприяй ти мінї, серця богине Кипридо!
1887.
Вона сьпіва і серця поривання
У згуки ті вона перелива,
Горять вогнем з безмірного кохання
Її пісень пекучії слова.
Вона сьпіва, і очі молодії
Яснїш од зорь засяли іс під вій…
О, скілки в їх незломної надїї,
О, скілки в їх на щастя любих мрій!
