Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
Неначе.

Неначе і сьвіт такий гарний здаєтьця,
І сонечко з неба блищить,
І пісня дівочая голосно лльетьця,
І весело лїс шопотить,
І дивитьця всюди усе так звабливо,
Що тілки-б, здаєтьця, радїв
Та на сьвітї весело так та щасливо
Без думки та гадки-б ти жив…
Та здумаєш ти, що ті сьпіви дївочі
Не сьпіви — ридання сумні,
Що гаснуть од слїз оті карії очі,
Ізмалку веселі й ясні;
Згадаєш про тих, що у лютій недолї,
Не знаючи щастя живуть,
Що дїти їх бігають босі і голі
І хлїба голоднії ждуть, —
І серце заниє, і сам я не знаю,
Як сьпіви — ридання летять…
Коли-ж то ми будемо в нашому краю
Про щастя і волю сьпівать?

1880.


Домовина.

Тяжко смутний край твоєї стою домовини,
Серце нїміє у грудях недужих моїх…
Друже мій любий, мій друже безщасний, єдиний,
За що безславно ти в землю сирую поліг?