II.
Ось вона й служить за няньку в панів,
Я-ж собі дома нудюся…
Місяць минув, там і другий проплив, —
Ходить до мене Галюся.
Я їй головоньку змию і дам
Білу сорочку надїти;
Стану питатьця: „Ну, як же, панам,
Доню, не важко служити?
Що? чи не лають, не кривдють? скажи!“
— Нї, мінї добре, мамусю… —
„Богові дяка! І ти-ж їм служи,
Чуєш, гарненько, Галюсю!“
— Я не лїнуюсь. Та тяжко, що вас
Тілки в недїлю я бачу… —
Сльози у Галї на очіх в той час,
Інодї й я теж заплачу…
Так і тяглося. Аж далї — дивлюсь,
Рідше ходити вже стала:
„Доню! ох, жду я тебе, не діждусь;
Хто й зна коли ти бувала!“
— Мамо, роботи багато у нас:
Гостї у пана і в панї,
І пособляти мінї на цей час
Треба щоденно Титянї… —
(Звалася так покоївка одна.)
„Щож там за гостї?“ — питаю.
Трошки похнюпилась наче вона:
— Брат там, чи що… я не знаю… —
III.
Далї і зовсїм не стала ходить —
Місяць я жду-виглядаю,
Серце у мене болить і болить, —
В сьвято сама я чвалаю:
„Доню, ох нудно без тебе мінї!“
— Мамо, багато все дїла… —
Мовчки зіхну… знову йдуть собі днї —
Ще я до неї ходила —
