Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/96

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Бачу я: журитьця Галя, мовчить,
Прийдеш, — червонії очі…
„Доню, чи в тебе щось, може, болить?“
Скажеш, — одмовить не хоче,
Часом же скаже: — Нїчого нема,
То вам здаєтьця, мамусю… —
А помарнїла і схудла сама,
І не пізнаєш Галюсю.
Якось я вже в кінець лїта прийшла.
Вийшли в садок, посїдали…
Щось вона дуже смутная була…
Тяжко… Обидві мовчали.
Господи! що мінї з нею робить?
Знову питать починаю:
„Доню, скажи, чого серце болить:
Є в тебе горе, я знаю!“
Плачу, дивлюся у вічи я їй…
Хоче сказать щось неначе,
Далї відразу — ой Боже ти мій! —
Як зарида, як заплаче!
Так і припала до мене, тремтить,
Сльози гіркі за сльозами…
„Доню! чого ти“ — Ох серце болить!…
Чом не зосталась я з вами?! —
Білше нїчого, нї слова мінї —
Як я прохала й благала!…
„Ну, перебудеш до місяця днї,“ —
Так я тодї їй сказала, —
„Годї тодї вже служити панам,
Цур їй, тій службі проклятій!
Буде удвох знову весело нам,
Знов будеш ти в своїй хатї.“
От я й пішла. Того місяця жду
Серце-ж моє й на хвилину,
Стихнуть не хоче, мов чує біду,
Чує лихую годину…

IV.

Тиждень минув ще… Сидю я сама:
Ось і недїля сьвятая,