Сторінка:Вас. Різниченко. Земляки, достопамятні уроженці землі конотопської. Випуск перший. М. Драгомиров.pdf/13

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
13

ське друковане слово і комітет мінїстрів звернув ся до Драгомирова, як до шефа Південно-Західного краю з запитанєм про степень бажаня скасуваня заборон, то М. Драгомиров, в числї иньших інститу́цій (Академії Наук, Унїверситетів), до котрих були зроблені анальоґічні запити, висловив ся за повне скасуванє заборон на українське друковане слово[1]. Теж саме треба сказати і що до українського театру. Самим більшим неприхильником української мови і театру із числа Київських ґенерал-ґубернаторів був попередник Драгомирова ґенерал Дрентельн. Численні спроби українцїв поставити ту чи иньшу українську п'єсу на сценах київського ґенерал-ґубернаторства успіху не мали. І тільки зі смертю Дрентельна і вступленєм в правлїнє Південно-Західним краєм Драгомирова відчинились для українських артистів сцени українських ґуберній.[2]

Розуміючи, яке велике значінє має рідна мова у всякій культурній справі і, з'окрема, — в дїлї популяризації користних знанїв серед народу, Драгомиров часто звертав ся за помічю до української мови і не раз клопотав ся за неї перед центральним урядом. З сього боку небезинтересний такий факт. В кінцї минувшого столїтя почали швидко, розповсюджуватись на Правобережній Українї епідемічні хвороби. Пошестї розповсюджувались так швидко, що скоро перейшли і на військо. І от М. Драгомиров, щоб припинити епідемію, скликав у Київі з'їзд лїкарських інспекторів Південно-Західного краю для обміркуваня засобів боротьби проти пошестїв. На з'їзд були скликані не тільки лїкарські інспекторі, але також і сїльські лїкарі, воєнні лїкарі, професорі і иньші офіціяльні особи. З'їзд радив цїлий тиждень і винїс ряд резолюцій. В одній з них казало ся, що раціональна боротьба з епідемичними хворобами можлива тільки тоді, коли хворі і, взагалї, весь народ буде добре розуміти причину хвороби і ставитись сьвідомо і прихильно до санїтарних заходів лїкарів. А для сього треба подбати про виданє відповідних книжок на зрозумілій для українського народу мові, себто на українській. Подбати про виданє таких книжок Драгомиров

  1. Кіевск. Старина, 1906, X.
  2. Ibid, 1905, V.