Десять лїт тому назад, а саме — 15 жовтня 1905 року, в г. Конотопі Чернигівської ґубернїї помер, доживши майже до 75 років, оден із найкращих людей 19 віку і, з'окрема, вождів росийської армії — відомий воєнний мислитель ґенерал Драгомиров. Тільки незтриманою завирюхою полїтичних подїй велитенської важности і можна пояснити, що смерть його, випавша в самий розгар полїтичного руху держави, не була як треба одмічена виходившою тодї в Росії пресою і не зробила на громадянство того вражіня, яке вона могла б зробити в иншу пору. Долї хотїлось, щоб завирюха першостепенного значіня, пролетївша 10 років тому назад над нашою Батьківщиною, пронесла ся і тепер і відхилила собою громадську увагу від покійного і в десяті роковини його смерти. Але ми, памятаючи заслуги покійного перед Батьківщиною, не повинні забувати їх і в найтяжчі хвилини наших нещасть, особливо тепер, коли більш анїж коли небудь доводить ся згадувати про покійного, його науку і погляди…
Михайло Ів. Драгомиров був родом українець. Народив ся він в г. Конотопі 8 листопаду 1880 року. Першу осьвіту здобув в Конотопській повітовій школї, по скінченю котрої вступив в бувший дворянський полк, відкіля в 1849 роцї вийшов прапорщиком в Лейб-гвардії Семенівський полк, з котрим зробив Венґерську кампанію 1849 року. Після кількох років строєвої служби, Драгомиров поступив в Миколаївську Академію Ґенерального штабу, курс котрої блискуче скінчив в 1856 роцї з золотою медалю. По скінченю Академії, він був командирований за кордон, для підготовки на професора, а в 1858 роцї, уже в чинї штабс-капитана, почав читати в Академії лєкції по тактицї. В 1860 роцї Драгомиров був призначений ад'юнкт-професором Академії ґенерального штабу, а в 1863 роцї — професором; в 1864
