військового житя. Більшість їх перекладена майже на всї європейські мови.
Такий, в самих коротких рисах, зовнїшній бік службового житя і дїяльности М. Драгомирова. Але не в ньому, все таки, його заслуга як воєнного мислителя і людини-громадянина, а в тїх ідейних поглядах і думках, виразником котрих він був і котрі проводив безупинно в житє весь час своєї дїяльности, здобувши собі славу не тільки в Росії, але й за кордоном.
Які ж і в чім саме, головним побитом, полягають погляди і думки Драгомирова, гарячим пропагандистом котрих він був і котрі проводив в житє весь час своєї дїяльности?
Перш за всього, потрібно зазначити його надзвичайну любов до простого рядового салдата, — поважанє салдата, котрого він називав на своїй образній мові — „сьвятою сїрою скотинкою“. Ся любов, ся печаль за салдата червоною смугою проходила через всю його дїяльність, через всю його творчість і була йому путеводною зорею у всїх його поглядах, у всїх його поученїях. Він любив всею душею свого сїрого страстотерпця і йому присьвятив всї сили свого розуму, свого хисту. Се був голова, провідця тієї групи воєнних учених, котрі доводять, що основа боєвої підготовки військ полягає не в утвореню із салдата слїпого автоматичного виконавця чужих приказів, а в вихованю в ньому воїна, котрий сьвідомо односить ся до всього, що він робе.
Салдат повинен розуміти кажний свій рух, кажний вчинок. Він повинен бути призвичаєний не тільки до пасивного послуханя, але в той же час і до певної активности. Послуханє як оден із головних елєментів військової дисциплїни безумовно потрібне, але послуханє се повинно бути цїлковито сьвідомим, а не заснованим на принципі „молчать и не разсуждать“. „В противному разї“, каже Драгомиров, „салдат, приучений до несьвідомого послуханя, буде похожий не на воїна, а на добре виїжженого коня, котрий служить не тільки своєму господареві, але й ворогові, що знає способи управленя єю“[1].
- ↑ Развѣдчикъ, 1905 г., № 747. (Свидзинскій: М. И. Драгомировъ, какъ проводникъ идей Суворова.
