Сторінка:Вас. Різниченко. Земляки, достопамятні уроженці землі конотопської. Випуск перший. М. Драгомиров.pdf/8

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
8

Драгомиров широко обороняв свободу особи салдата і обстоював його людське достоїнство. „Він вимагав людських відношень до салдата не на папері, а на дїлї і боров ся за визволенє салдатських душ із міцних рук Міхєїчів та Єгоричів, здатних тільки муштровати, а не виховувати“[1]. Добре розуміючи, як важко даєть ся простій людинї всяка премудрость із области салдатської словесности, М. Драгомиров вимагав перш за всього простоти і ясности в обученї і обстоював тільки за саме потрібне і головне, звівши словесні занятя в своєму окрузї до minimum'а.

Він піклував ся, щоб люде із одних країв розміщувались в однїх частях, а не розкидувались по всїй імперії; так, приміром, він був проти того, щоб українцїв розміщували в частях, що складались виключно із великоросів і були в великоруських місцевостях — і навпаки. Розуміючи, яке велике значінє має рідне слово, рідна пісьня в справі натхненя військ, він всякими побитами сприяв сьпіваню національних пісень і ввів, межи иньшим, в війська свого округа сьпіви українських пісень, котрі до нього суворо забороняли ся. — Одним словом, він старав ся, скільки міг, полїпшити для салдата його перебуванє на військовій службі, його відорваність від рідного села. Всї його піклуваня були направлені до того, щоб салдат не був чим небудь обіжений, щоб він получив усе, що має право получити; сї піклуваня торкались не тільки матеріяльних потреб салдата, а і його етичних потреб. В сїй сїрій масї його особливо захоплювала здатність, забувши особисті інтереси, служити спільній справі, „не жалїти своєї шкури“, як казав він. Сей брак „шкурних“ інтересів давав йому упевненість, що ся сїра маса, коли прийде її час, зробе великі дїла…

Такі, в самих загальних рисах, відношеня Драгомирова до вихованя військ. Щож торкаєть ся тактики, то з сього боку Драгомиров був прямий послїдуватель ідей Суворова. Суворинська наука побіждати, в силу обставин, була достояниєм тільки частей, що близько мали дїло з генїяльним полководцем, що ним обучали

  1. Сахаровъ: Памяти М. И. Драгомирова. Развѣдчик, 1905 р., № 781.