пробігає сьвітло в часї 312 разів довшім, нїж від найблизших нам звізд; значить, від тих далеких звізд до нас потребує сьвітло летїти цїлих 10.000 лїт.
Всї ті безмірно великі віддаленя про те ще далеко не крайнї межі простору заповненого небесними тїлами. Чим сильнїйшими інструментами вдивляємо ся в небесні простори, тим більше звізд добачаємо там, тим глубше вникаємо в ті віддалені сьвіти. Оттим то певна річ, що сьвіт, простирає ся безмежно в просторі. Уявити собі се ми не в силї; аджеж наша слабенька фантазия не потрафить представити собі віддаленя землї від сонця, хоча сю дорогу відбуває сьвїтло всего лише в 8½ мінутах. То щож говорити про віддаленє, яке сьвітло мусить перебігати тисячі-тисячі лїт! І щож говорити про безконечність!
А про те ми знаємо, що у всїх тих віддалених сьвітах находить ся матерія та самісїнька, що й у нас на земли. Про се переконала нас так звана спектроскопія. Се справдї чудове відкритє полягає на тім, що в барвистім відмі (спектрі), яке творить соняшний промінь переломаний при помочи краплї води або скляної прізми, при близшім доглядї завва-
