явах так званої фосфоресценциї, при яких також годї завважити хоч би найменше підвисшенє температури, а про те бачимо гарні сьвітляні ефекти. Сей погляд потверджують також новійші теорії руху атомів; можна приняти, що рух етеру зовсїм подібний до руху атомового иньших тїл доступних нашим дослїдам.
Сила, що оживляє сьвіт, се тепло, яке само собою не єсть нїчим иньшим, як тілько рухом. Той рух переносить ся з одного тїла на друге при помочи осередка, що заповняє весь звіздяний простір. Дрожанє того таємничого для нас осередка творить промінясту теплоту, сьвітло і хемічні реакциї. Неодностайна густота етеру спричинює явища маґнетичного і елєктричного притяганя. Етер, ось те осередкове тїло, яке лучить нас з найбільше віддаленими окраїнами звіздяного сьвіта, і невважаючи на безмірні простори, які займає, все таки творить одну цїлість.
Сила, яка панує в цїлім сьвітї і держить його в одній колїї, се сила тяготи. Як на нашій планетї камінь паде в долину після певних, постійних правил, так і на найбільше віддалених сьвітах панує те саме незмінне правило. Сила тяготи доводить до згущеня мраковинних мас
