під тягаром ганьби, яку сам сьвідомо а безпідставно навалив на себе, щоб ратувати свойого батька. Він не був нїколи шпіоном своїх товаришів, не слїдив за нїякими нїгілїстами, а коли був Мирославом Добрянським втягнений у якусь погану роботу, коли посилав йому листи і „справозданя“, то мабуть про якісь иньші, далеко не нїгілїстичні справи. Та правдоподібно сам він дуже мало що робив для плянів сего безхарактерного і несумлїнного авантурника, а „пособія“, які побирав у Віднї, були переважно премією за службу, яку мав робити його батько для плянів Мирослава, чи радше того, хто стояв за його плечима. Донощицькі листи, що кинули таку нестерту пляму на Наумовичеве імя, написані були імовірно a posteriori, в часї трівоги счиненої першими ревізиями, коли мабуть і зародив ся плян — висунути для замаскованя дїйсних заходів фантастичну і глупу фарсу — слїдженя нїгілїстів (пригадаю, що тим самим викрутом боронили себе Ничай зі Станїславова і Трембіцкий з Коломиї). Найлїпший доказ — сей, що власне ті ганебні листи В. Наумовичем не були вислані і знайшли ся в його паперах, хоча в тім самім часї, від вересня
