Ті слова передавано менї з кількох сторін. Але очистити ся прилюдно, вияснити сю огидну справу він не міг. І вона вігнала його до гробу. Менї оповідали, що остатнї місяцї його житя були важким духовим кенанєм. Стискаючи чоло долонями він ходив по саду чи по комнатї і раз у раз повторяв: „Що я наробив! Що я наробив!“. Не знаю, яка тяжка недуга зробила конець його терпіням.
Може бути, що отсї рядки, які я подаю без претензиї на докладність, спонукають до говореня когось, хто більше знає про сю справу. Я зі свого боку бажаю отсею книжечкою причинити ся поперед усего до часткового бодай очищеня памяти нещасного молодого чоловіка від ганьби, яка залягла на нїй, а разом із тим, публїкуючи його працю, бажаю дати доказ, що се була натура серіозна, склонна до поважної працї. Наш нарід, якого мову він щиро любив, стратив у ньому надїйного робітника; на тих, що звели його на бездорожя, що змусили його сплямити себе страшною ганьбою і покрили забутєм його могилу, нехай спаде вся ганьба і вся погорда чесних людей.
Іван Франко.
