дорозї поміж звіздами темну глубину безмежного простору, коли натомісь у иньших місцях зір зупиняє ся на густо насїяних ясних тїлах.
Ті звізди, які нам видають ся найбільшими, на дїлї також найблизші до нас. Віддаленє, се головна, хоч не одинока причина, чому одні звізди видають ся нам більшими (яснїйшими), а иньші меншими. Правдоподібно ті більші звізди разом з нашим сонцем творять таку саму систему сталих звізд, яких у молочній дорозї знаходимо дуже богато.
Крім сталих звізд знаходимо в безмірнім просторі неба численні маси, що вправдї посїдають власне сьвітло, але не мають нїякого твердого ядра, значить, знаходять ся ще в летючім, ґазовім станї; се так звані мраковини (Nebelflecke). Деякі з тих мраковин займають безмірно великі простори і виявляють дуже нерівномірну густоту, коли навпаки иньші майже одностайно густі. В деяких у серединї можна завважати більшу густоту, нїж по краях; иньші знов мають кулисту форму і склад їх, бачить ся, вже більше скомплїкований. Найбільша часть тих мглистих мас розміщена по за обрубом молочної дороги і творить мабуть окремі системи. Не вва-
