„Кого ти, земляче, морочишъ? Атже-жъ привозу, окрімъ нашого, зовсімъ нема,“ відповівъ чоловікъ у дрилиховихъ шароварахъ.
„Та говоріть собі що хочете,“ думавъ про себе батько нашоі красавиці, що не пропускавъ и слова зъ розмови двохъ неgоціянтівъ; „а въ мене десять мішківъ єсть у запасі.“
„То-то и єсть, що коли де замішається бісовщина, то ожидай стільки пожитку, що відъ голодного Москаля,“ значущо сказавъ чоловікъ зъ gушею на лобу.
„Яка бісовщина?“ підхопивъ чоловікъ у дрилиховихъ шароварахъ.
„А ти чувавъ, що за помовка въ народі?“ продовжавъ чоловікъ зъ gушею на лобу, навернувши на нёго зъ-укоса своі понурі очи.
„Ну?“
„Ну, то-то и ну! Засідатель, щобъ ёму не довелось обтирати губъ після панськоі сливянки, визначивъ для ярмарки прокляте місце, на которімъ, хочъ трісни, ні зерна не збудешъ. Чи бачишъ онту стару завалену