шопу, що генъ-генъ стоіть підъ горою?“ Тутъ цікавий батько нашоі красавиці присунувся ще близче, и ввесь неначе въ слухъ перекинувся. „Въ тій шопі то и єсть, що ведуться бісовські штуки, и ні одна ярмарка на отсімъ місці безъ біди не обійшлася. Вчора волосний писарь ишовъ туди пізно вечеромъ, ажъ зиркъ — черезъ віконце виставилося свинське рило и рохнуло такъ, що въ нёго ажъ морозъ по шкурі пробігъ. Того и жди, що впять покажеться червона свитка“.
„Що се за червона свитка?“
Тутъ у нашого уважного послухача волосє стануло дубомъ. Зо страхомъ обернувся вінъ назадъ и побачивъ, що дочка ёго и парубокъ супокійно стояли, обіймившись и одно одному казали якісь любовні казки, забувши про усі свитки на світі. Се розігнало ёго страхъ, и заставило повернути упять до спершнёі рівнодушности.
„Еге, ге, ге, земляче! та ти майстеръ, якъ бачу, обійматися! А я ажъ на четвертий день після весіля навчився обіймати свою Хвеську, та й те, спасибі кумові, якъ бувъ дружкомъ, уже навчився.
