Сторінка:Вечери на хуторі близь Диканьки. Повісті, видані пасічником Рудим Паньком. Том II. 1865.pdf/10

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Ригоровича. А того горохового панича, що розказувавъ такою крученою мовою, якоі и багато головачівъ зъ московського народу не могло второпати, вже давно нема. Після того, якъ поперечився зъ усіми, вінъ вже й не заглядавъ до насъ. Та, я вамъ не розказувавъ сёго припадку? Послухайте, та тутъ чудасія була! Торікъ, такъ якось коло літа, та мабуть чи не на самъ день мого патрона. (Треба вамъ сказати, кохані читателі, що земляки моі, дай імъ Боже здоровє, не забувають старого. Вже є пятьдесятий рікъ, якь я зачавъ поминати своі именини; але которий саме рікъ мені, сёго ні я, ні моя стара вамъ не скажемо, — мабуть близько сімдесятёхъ. Диканьський піпъ, отець Харлампий, той знавъ, коли я родивсь: та шкода, що вже пятьдесять літъ, якъ ёго нема на світі). Отъ, приіхали до мене гості: Захаръ Кириловичъ Чухопупенко, Степанъ Ивановичъ Курочка, Тарасъ Ивановичъ Смачненький, засідатель Харлампий Кириловичъ Хлоста; приіхавъ ще… отъ забувъ, справді, имя и прізвище… Осипъ… Осипъ… Боже мій, ёго знає ввесь Миргородъ! вінъ ще, коли говорить, то завсіди лясне напередъ пальцемъ и підопреться въ боки… Ну, Богъ зъ нимъ! иншимъ часомъ нагадаю. Приіхавъ и