цілу годину вигрібає жаръ на люльку, другий побігъ чогось за комору. Що-жъ справді! — сказать би хто нево́ливъ, а то-жъ сами́ намоглись. Коли слухать, то слухать!
Батько ще зъ раннёі весни повезли тютюнъ у Кримъ продавати, — не памьятаю тілько, дві, чи три хури навантажили; тютюнъ бувъ тоді въ ціні. Зъ собою взяли брата мого, та́къ роківъ три ёму було, — бачите, щобъ привчивсь зарані чумакувати. Ми й зостались ото: дідъ, мати, я, братъ, та ще братъ. Дідъ засіявъ баштанъ, саме при шляху, тай жи́ти перебравсь у курінь; взявъ вінъ і насъ до себе, — ганяти горобцівъ та сорокъ на баштані. Для насъ се було, не можна сказать, щобъ погано: було за цілісінький день стілько наішся тихъ огірківъ, динь, ріпи, цибулі, гороху, що въ животі, ій Богу, неначе півні кукурікають! — Ну, воно-жъ за те і користь велика: проізжачі товчуться шляхомъ, кожному заманеться поласувати кавуномъ чі динею; а зъ близькихъ хуторівъ було нанесуть на обмінъ курей, яєць, індиківъ… До́бре було житьтя!
Отже-жъ, дідові більшъ усёго було втішно те, що чумаківъ, було, проіде що дня возівъ зъ пьятдесятъ. Народъ, знаєте, бува́лий, почне росказувати, — то тілько слухай; а дідові се все одно, що голодному галушки. Инший разъ було зустрінеться зъ давніми знакомими (діда вже всякъ знавъ); — то вже сами́ здорові знаєте, що буває, коли зберуться старі: та-ра-ра, та-ра-ра,
