Сторінка:Вечерниці (Оповідання М. Гоголя). 1885.pdf/32

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

хочъ би й заразъ за паньский стілъ здатні сісти); еге, — такъ обчистивши гарненько, проткне коженъ у дині пальцемъ дірочку, випьє той кісіль, та далі ріже шматочками і ість.

„А ви що́жъ хлопці?“ озвався до насъ дідъ: „чого роти пороззявляли? Танцюйте, бісові діти! Остапе, де твоя сопілка? Ну, лишъ, козака́! Хомо, берися въ боки! Ну, оттакъ! гопъ-чуки, гопъ-чуки!“

Я бувъ тоді хлопець меткий! — Охъ, старість проклята! теперъ уже не втну такъ: замість викрутасівъ, ноги тілько спотикаються!....

Довго дивився на насъ дідъ, сидячи зъ чумаками. Коли я бачу, ажъ у ёго ноги щось не встоять на місці, — неначе діда хто сіпає за ноги.

„Дивися, лишь, Хомо“ мовить до мене Остапъ, коли й старий нашъ не піде въ скоки!“

Щожъ ви думаєте? не встигъ доказать, ажъ нашъ дідуга таки не втерпівъ: закортіло, знаєте, почванитись передъ чумаками. „Ахъ, — ви-жъ, бісові діти!“ промовивъ до насъ: „Хіба-жъ такъ танцюють? Ось якъ танцюють!“ Промовивъ сеє, звівсь, та якъ розставивъ руки, якъ ударить въ закаблуки!....

Ну, ні́чого сказать, танцювати вінъ танцювавъ такъ, що хоть би й зъ гетьманшею. Ми оступились, а дідъ і почавъ витинати на тому місці, що було порожне коло грядки зъ огірками. Отъ-же-жъ, тілько що дійшовъ до половини, та саме хотівъ розійтись, викинути якогось мудрого внкрутаса, ажъ тутъ — не здіймаються ноги,