дерева захитались, а дідові навіть увесь видъ заплювало. „Хочъ би на́-бікъ одвернувся, коли вже хочешъ чхати!“ промовивъ дідъ, протираючи очі. Обдивився, — нема нікого. „Отъ-же мабуть не лю́бить чортяка табаки!“ міркує дідъ, ховаючи табаку за пазуху, та беручись за заступъ. „Дурень-же вінъ, а такоі табаки, ні батькові ні дідові ёго не доводилось нюхати!“ Почавъ копати, земля мняка, — заступъ такъ і йде въ землю; ажъ далі, — щось бря́знуло. Одкинувъ землю, бачить — казанъ.
— „А, голубе, осьдечка ти!“ скрикнувъ дідъ, підва́жуючи казанъ заступомъ.
— „А, голубе, осьдечка ти!“ — запищавъ зненацька якийсь птичий дзёбъ, клюнувши казанъ.
Оступився дідъ і заступъ упустивъ.
Ажь се й зверху, зъ дуба, ме́кнула бараняча голова: „А, голубе, осьдечка ти!“
— „А, голубе, осьдечка ти!“ ревнувъ ще й медвідь, виткнувши морду зза дерева. Діда дріжаки́ пройняли.
— „Та тутъ страшно й слово сказать!“ промовивъ дідъ самъ собі.
— „Тутъ страшно й слово сказать!“ пи́снувъ зновъ птичий дзёбъ.
— „Тутъ страшно й слово сказать!“ ме́кнула бараняча голова.
— „Слово сказать!“ ревну́въ медвідь.
— „Оце!“ мовнвъ дідъ та й самъ злякався.
