Сторінка:Вечерниці (Оповідання М. Гоголя). 1885.pdf/39

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

подувавъ дідъ, сховавши табатирку: „зновъ заплює сатана очі!“ схопивъ скорішъ казанокъ, тай дременувъ, чимъ дужъ; тілько чує, що ззаду хтось такъ і чухрає хворостиною по ногахъ… „Ой, ой, ой!“ репетувавъ дідъ, біжучи зъ усієі сили, та тілько якъ добігъ до попового города, тоді звівъ трохи духъ.

„Куди се дідъ зайшовъ?“ думали ми, дожидаючи вже годинъ зо три. Вже давно й мати прийшла зъ хутора, зъ галушками. Нема, тай нема діда! Повечеряли сами́ вже. По вече́рі вимила мати горщикъ, та й шукає місця, дебъ вилити помиі, бо навкруги всюди були грядки́; коли ди́виться, лізе простісінько до неі на зустрічъ ку́хва. Въ небі таки темненько було. Мабуть, хто небудь зъ хлопцівъ, пустуючи, сховався тай підштовхує тую кухву ззаду. „Отъ якъ разъ, сюди й вилити помиі!“ мовила, тай вилила гарячі помиі.

„Ой!“ крикнуло щось грубо. Зиркъ, — дідъ! Ну хто-жъ знавъ, що то вінъ?! Ій Богу думали, що діжка лізе! Признатись по правді, хочъ воно трохи й гріхъ, а, справді, смішно здалось, якъ сива голова дідова була въ помияхъ та обвішана шкурками зъ кавунівъ та динь. „Ачъ, бісова баба!“ мовивъ, обтираючи голову полою: — якъ обшпарила! Наче свиню передъ Різдвомъ! Ну, хлопці, буде вамъ теперъ на бублики! будете, сучі сини, въ золотихъ жупанахъ ходить! Дивіться-лишь, дивіться, що́ я вамъ принісъ!“ — промовивъ дідъ одкривши очі. Щожъ би ви думали таке тамъ було? — подумайте гараздъ, — га? Золото? Отъ то́-то-жъ, що не золото: