себе в Росії дома, вперше інтереси цеї колишньої в'язниці стали близькими, своїми.
Ми стали частиною, — орґаничною, активною, живою, охочою частиною — єдиного цілого. Всякий сепаратизм, всяке відокремлювання себе від революційної Росії здавалось смішним, абсурдним, безглуздим. Для чого? Де ми знайдемо більше того, що тепер ми матимемо в Росії? Де по всьому світі є такий широкий, демократичний, всеобхоплюючий лад? Де є така необмежена воля слова, зібрань, орґанізацій, як у новій великій революційній державі? Де є таке забезпечення права всіх пригноблених, понижених і експлуатованих, як у Новій Росії?
Ні про який сепаратизм, самостійність навіть мови не могло бути, а коли чулись рідесенькі голоси, то це були голоси або схоластиків, чистих теоретиків, запеклих „самостійників“ або людей занадто вже, хоробливо пронятих національним чуттям. На конференції укр. соц.-дем. роб. партії в квітні питання про самостійність зустріло майже однодушне неґативне відношення. За самостійність висловилось з усієї конференції тільки два-три голоси.
Ми так щиро, так безоглядно були закохані в свободолюбність, у широкість, у безсребренність руської демократії, що навіть запропоновану одною частиною товаришів фе-
