Трошки почервоніла сама і, видно, хвилювалась.
Довгаль нерішуче зам'явся, потім незграбно пересів і хотів щось сказать, але зробив тільки горлом, ніби ковтнув щось, і не сказав нічого.
Обом було, очевидячки, дуже ніяково.
— Ви… ви любите осінь? — раптом хрипко сказала вона і прокашлялась.
Довгаль ворухнувся, ліжко задзвеніло пружинами, але він зібрався з силами й промовив:
— Да… Люблю. Осінь… це дуже гарно…
І замовк.
Женщина поривчасто встала.
— Фу, які ми!
Потім зразу рішуче повернулась до нього, сіла знов і холодно, навіть з гордою злістю промовила:
— Ви — здорові?
Довгаль непорозуміло глянув на неї.
Але вона твердо дивилась йому в очі.
— Я вас питаю: ви здорові? Венеричної хвороби немає у вас?
Довгаль так почервонів, що борода його стала страшенно жовта, а вуха оранжеві.
