одяглась, наказавши йому не вставати й не дивитись на неї, начепила капелюх і, вже повертаючись виходити, вчорашнім одривистим, холодно-недбалим тоном промовила:
— Через два дні хочете прийти сюди?
Довгаль кашлянув, зібрався з силами й, не повертаючись до неї, але ввічливо посміхаючись в стіну, заговорив:
— Я, розуміється, той… Але… бачите, мене трошки, так сказать… це все… дивує… Ви вибачте, але я все-таки хотів би знати… Ви сами розумієте, що…
— Вам нічого знать! — зараз же ще холодніше перебила вона. — Що вам треба знать? Нічого не треба! Я вас питаю: ви хочете прийти в п'ятницю? Хочете — приходьте, не хочете — так і скажіть. Ну?
— Я… Ви дозволите повернутись до вас? Так якось балакать… не знаю…
Вона не зразу одповіла — вагалась чи що.
— Ну, можете повернутись… — нарешті дозволила.
Довгаль соромливо закутався по шию в покривало, повернувся і з несмілою, конфузливою цікавістю глянув на неї. Прямо в очі
