мухами дзеркало і в йому було видно покривало, яким була накрита постіль і подушка. Не подушка лежала на покривалі, а покривало на подушці. На це Довгаль якось зразу звернув увагу і почув знов приємний холод, який, правда, всі ці дні, а особливо ввечері сьогодні, часто пробігав по серцю. Женщина сиділа за столиком і з заклопотаним виглядом дивилась на Довгаля.
Довгаль повісив свій капелюх і занадто розвязно підійшов до неї з простягненою рукою та жартівливою посмішкою. (Треба до чести його сказати, що він у ту хвилину сам почував нікчемність цієї посмішки, але не міг чомусь зігнать її. Від того вона була крива трохи й видно, що роблена).
Женщина похмурилась, дуже уважно обдивилась його з ніг до голови, зупинилась на нових штанях, на підстриженій бороді і ще більше нахмурилась, ніби всі ці зміни дали їй ще більш клопоту. Жартівливої ж посмішки наче не помітила.
— Добрий вечір! — промовив Довгаль.
— Добрий вечір! — сухо одповіла вона й ледве торкнувшись його руки своєю, зараз
