же одняла й одвернулась. Потім зразу ж встала й, не дивлячись на нього, сказала:
— Я почуваю себе стомленою і хочу лягти. Ви нічого не маєте проти?
І не дожидаючись його одповіди, нахилилась і загасила свічку.
Довгаль застиг із своєю посмішкою й якоюсь фразою, що хотів сказать і яку в той же мент забув.
Крізь верхню частину вікна стало видно темну покрівлю якогось будинку, а за нею туманно-брудне сяєво від вуличних ліхтарів. На столик від цього сяєва падало легке-легке світло, вся ж кімната була у тьмі.
Женщина шаруділа спідницями, стукала черевиками, але дихання її майже не чуть було.
— Чого ж ви не роздягаєтесь? — почувсь її холодний голос.
І раптом за ним розлягся такий дзвінкий, заразливий, дитячий сміх, що Довгаль ще більш оторопів.
Але так же раптово, як і почався, регіт скінчився. Задзвеніли й зарипіли старі
