пружини і на темнім ліжку завозилась біла пляма її постати.
Довгаль все стояв на одному місці. Потім глибоко зідхнув, провів рукою по лобі й тихо, рішуче сказав:
— Ні, як собі знаєте, це щось таке… я абсолютно не розумію. Як собі хочете, це неможливо так… Я, перш усього, не… не скот якийсь… І при тому…
Женщина якось вся страшенно затихла. Довгаль зупинився. Він чогось ждав.
— Ну, далі! — надзвичайно спокійно зачувся голос з ліжка.
Довгаль оживився.
— Далі? Далі… це все чудно якось виходить. Ця таємність… Ви мене простіть, я може так… так сказать, неделікатно… Але ж ви могли б і до мене трохи жалість мати. Ви розумієте, що так же неможна…
— Чому?
— Хм!
Довгаль не міг виразно сказати чому.
— Вам не подобається, що я засміялася? Я засміялась тому, що ви… смішний… І це так, справді, трохи комічно…
