хочете, то забирайтесь… Але (додала вона посмішно і з новою хвилею роздратовання) ні в тому ні в тому, разі я прошу вас не підіймать таких балачок. Хочете — приймате цю умову, не хочете — я вас не силую.
Знову пружини задзвеніли, заскрипіли, біла пляма зсунулась з стіни вниз — вона лягла.
Довгаль вражено стояв і не рухався. Він думав, що після цього, розуміється, треба мовчки підійти до вішалки, взять свого капелюха і, ні слова не сказавши, вийти. Але почував, що не підійде до вішалки, не візьме капелюха і не вийде.
Він кашлянув і, скрививши губи в посмішку, промовив:
— А ви сами… думаєте, що це не… скотство?
Женщина довго не відповідала, так довго, що Довгаль устиг прислухатись, як по коридору хтось швидко пробіг і десь, мабуть, одчинились двері на хвилину, бо хвилею пробіг гомін голосів і затих.
Женщина ворухнулась, і Довгаль весь насторожився.
