— Ви не можете мені сказать, що вас… ніби тривожить? — несміло й ніжно спитав він.
— Ні, не можу… — ласково, але твердо прошепотіла вона.
Він зідхнув, але руки не випускав. А вона й не пробувала однімать її: чи їй теж було приємно так, чи просто задумалась і не помічала, де її рука.
І от одного вечора Довгаль, прийшовши на побачення, не застав її. Це було перший раз за весь час знайомства. У Довгаля чогось боляче стиснулось серце, але він досить спокійно сів у номері і став ждать її.
По коридору бігали й ходили чиїсь ноги, примушуючи кожний раз напружуватись чеканням його серце. В сусідньому номері хтось співав, підграючи на гітарі. По шибках стукав дощик, роблячи таке вражіння, немов хтось стояв коло вікна й від нудьги дриботів пальцями по склу.
Пройшло з півгодини, і Довгаль уже з глухим і понурим одчаєм постановив, що
