вона не прийде. Але не вставав і сидів, кожний раз жадно прислухаючись до ступнів у коридорі.
Раптом несподівано одчинилась двері і ввійшла вона.
— Фу, дощ який! Вимочив… Я сьогодні спізнилась трохи. Вибачте, голубчику, так спішила, так спішила… А ви скучали?
Вона, чомусь не роздягаючись, обтрусювалась і… була вся зовсім инша. Очі блищали, блідуваті щоки горіли рум'янцем, губи морщились радісною посмішкою.
— Ждете довго? Довго? Бідненький! Думали, може, що не прийду?.. Драстуйте.
Довгаль моментально розцвів. Схопив її руку і з захватом дивився на неї.
— Що з вами? Що з вами? — заглядав їй в лице, не випускаючи руки й сам почуваючи як йому стає в грудях легко і просторо.
— Зо мною? — скинула вона вгору головою й засміялась. — Зо мною тепер усе гарно!.. Ох, голубчику, гарно надзвичайно!
Вона перший раз називала його так, перший раз вона говорила з ним таким тоном. Була зовсім, зовсім инша.
