Довгалеві якось чудно замерло в грудях, але не встиг нічого подумати і згодився. Так само якось не встиг він здати собі справи в тому, як ввійшли вони в один отельчик, котрий женщина, очевидячки, вже знала, і опинились в поганенькому номері з ліжком без покривала і з плямами на матраці. Номерний заткнув шматочок свічки в підсвічник, зашморгнув занавіску на вікні й запитав:
— Прикажете самовар?
— Ні… Дайте білизну на ліжко… І більше нічого, — коротко сказала женщина й почала роздягатись.
— Слушаю…
— Довгаль машинально повісив капелюх на вішалку й стояв посеред хати. Діялось щось не зовсім звичайне, несподіване, але неможна сказати, щоб неприємне.
— Сідайте! — знов чудно про себе посміхнулась женщина, поправляючи зачіску, не дивлячись у дзеркало. І знов озирнула Довгаля, немов при свічці вже хотіла переконатись, чи не помилилась там на вулиці. Видно, не помилилась, бо знов посміхнулась і сказала:
