Цю сторінку схвалено
вання, усмішку і жаль до мене. А щоб то сказала Наталя? Хе!
— Підете? — спитала вона, нахиливши знов голову.
Мені раптом стало так холодно, що аж по голові пройшов мороз. Не від того, що я був в одному піджаку, а від чогось иншого, від чого навіть на екваторі людині стане холодно.
— У мене немає грошей, — хмуро й холодно сказав я.
— Ви мені колись оддасте.
Хм! Ця мара рішуче хотіла замінить мені Наталю. Чудово.
— Ходім, — сказав я.
Вона мовчки повернулась і пішла вперед, майже беззгучно ступаючи по мокрому тротуарі. Сіре пальто, схоже на саван, рівно, не коливаючись, звисло до самої землі.
