Цю сторінку схвалено
Я посміхався, але йшов рішуче за нею. Ми йшли недовго.
Жила вона на шостому поверсі, в мансарді, в маленькій кімнаті, в якій одна стіна з вікнами була зрізана до половини і на ній лежала покрівля. Один куток був запнутий якимсь сірим покривалом, в другому ліжко стояло, широке, спокійне. На стінах висіло багато гравюр.
Це були знімки переважно з класичних річей. Багато роденівських. Я це помітив зразу. Де вона могла взяти їх, ця мара, й навіщо вони їй?
— У вас гравюр багато, — сказав я.
Вона якось злякано подивилась на мене, немов я хотів одняти в неї ці гравюри.
— Ви любите їх, чи вам подарували?
— Люблю, — тихо сказала вона й почала швидко, поспішно роздягатись.
