Цю сторінку схвалено
Я присів на стілець біля столу і схилив голову на руки. Сміятись уже не хотілось… Хотілось… Ні, кінець!
— Вам тяжко? — почув я біля себе тихий шепіт.
Я підвів голову й засміявся їй в лице.
— Чого мені тяжко? Того, що піднявся на шостий поверх? Це ще невелика біда. Буває й гірше… Еге ж. Ну, так ми будемо спати тепер? Чудесно… У вас тут затишно… А що то в кутку? Друге ліжко? Може для визначних гостей?
— Ні, там висить моя одежа.
— Одежа? Ну, все-одно… Хоч би й серце там висіло, плювать. Е, на все плювать і більше нічого. Правда?
— Правда, — тихо кинула вона, а сама дивилась на мене пильно-пильно. Ій-богу,
