Цю сторінку схвалено
у неї були гарні очі. Ні, не очі, а погляд. Очі були погані, риб'ячі, тут уже нічого не зробиш. Але погляд їх був гарний. Ах, якби так уміла Наталя дивитись своїми очима. Е, плювать!
— Так, значить, роздягатись? Чудесно. У вас багато гостей буває?
— Ні, не дуже…
— Не дуже? Ну, все одно.
А може взять, одягти капелюх і піти собі?
— Я негарна і до мене мало йдуть.
— Хіба?
А Наталя така гарна, що…
Мені так защеміло в грудях, що хотілось упасти додолу і скрюченими пальцями гребти по підлозі.
Я криво посміхнувся до неї. Не думаю, щоб в цій усмішці вона прочитала радість.
