Цю сторінку схвалено
Обережно, ласкаво торкнулась моєї руки і ніжно погладила її.
І дивна річ, мені стало раптом тепло в грудях, стало жалко себе.
— Ви всякого так милуєте?
— Кому тяжко.
Ні, рішуче в голосі її було щось надзвичайно хороше, щось кротке, сумне, але тим сумом, який виникає з глибокого розуміння.
— Чого ж ви думаєте, що мені тяжко?
Вона посміхнулась і, нічого не сказавши, одійшла, зупинилась коло столу й задумалась. Світло лямпи, прибите зеленим абажуром, клало зеленувато-сірий колір на її негарне обличчя. Вона здавалась мертвяком, що задумливо міркує над прожитим життям, що з темряви й тиші домовини все бачить, розуміє і сумує кротким покірним сумом.
