Цю сторінку схвалено
— Кому самому тяжко, той може зрозуміти й другого.
І сказавши це, вона винувато й боязко подивилась на мене, злякавшись, що посміла прирівнять себе до мене.
Я знов устав і почав ходить по кімнаті.
Якби я міг узять, здушить руками груди і видушить, як з м'яча повітря, те, що давить їх. Боже ж, як давить!
— Слухайте! У вас нема вина?
— Ні, нема…
— А той…
Хм! Шворка у неї напевне знайшлась би. А проте, к чорту.
— Ну, чого ж ви не роздягаєтесь? Роздягайтесь.
— Я мушу загасити лямпу… — тихо сказала вона.
Я подививсь на неї.
