Цю сторінку схвалено
ящиках стояла нескінчена скульптурна робота. Це була надзвичайно огидлива жінка, така огидлива, що неможна було одірвать очей. Це було щось вражаюче, щось несподівано дивно-приваблююче, жахливе й, разом з тим, повне якоїсь таємної туги, солодкої, смокчучої, якоїсь печали.
— Що за чорт? — озирнувся я до хазяйки. Вона стояла позад мене й винувато-жалко посміхалась.
Страшно схожа була на ту жінку!
— Це вас хтось ліпив?
Вона, нічого не одповідаючи, хотіла в мене взять простиню й накрить роботу.
— Чекайте! — нетерпляче одпихнув я її. — Одповідайте, хто це робив?
Вона зробилась хмурою. В лиці її став той самий вираз, що в жінки, навіть губи склались так само боляче й
