Цю сторінку схвалено
Тугою химерної гри життя дихали риси дивної роботи. Біля мене стояла женщина, голос якої був голосом тої роботи. В грудях моїх прокидався сум.
— Ви — художник, правда?
— Я?.. Так, я художник…
— Я це зразу побачила… Мені це приємно. Я давно хотіла показать. А не сміла… Тепер бачу, що роблю те, що слід. Я рада…
Вона хвилювалась. Ступила кілька кроків убік, вернулась, потерла руку об руку… Потім злегка торкнулась мого плеча.
— Вам тяжко?
Я мовчки хитнув головою, хоча мені було вже не тяжко.
— Ви маєте якесь горе? Вибачте мені, що я… питаю про це… Але ви мені подобаєтесь…
