Цю сторінку схвалено
Мені приємно було слухать це, хоча я не поворухнувся.
Вона помовчала.
— Вам ніколи не здавалось, що всяке горе то є рід некраси?..
Я не рушивсь. Хай говорить, хай згучить за мною тужно-тихий, надтріснутий голос.
— Мені так часто здається… Того негарні такі нещасливі… Негарні не тільки лицем… Взагалі негарні. Хіба ні?
Я глибоко зідхнув. Ця женщина зазнала горя, зазнала дум його. Вона, мабуть, не раз, схилившись над ним, роздивлялась його, як роздивляються на рану.
— Що ви мовчите? Вам не хочеться балакать.
Мені зразу якось здалось все це страшенно чудним. Ця мара, чепурно з артистичним смаком убрана кімната, гравюри
