Цю сторінку схвалено
її тіло в моїх руках, навіть тоді сум не зник з мого серця. Я це напевне знаю, він не зник, він тільки сховався від полум'я жаги.
А Наталя й досі не знає, чому так сумно, так тужно, так болюче-солодко дивитись на красу. Що краса у неї велика, вона це знає, о! — це вона добре знає.
В той самий вечір вона сама це сказала мені:
— Ти думаєш, я собі ціни не знаю? Ого! Захочу і завтра ж матиму автомобіль.
(Вона страшенно любить автомобілі).
— Не віриш? Посміхаєшся?
Я вірив, але посміхався зовсім од иншого.
— І матиму! Мені надокучило їсти картоплю і вкриватись одним плащем.
