дитятко своїм віддихом. А ягнятко, що його принесли наші в дарунку, такі вам скоки виправляє по стаєнці, що дитятко аж заходиться сміхом і плеще в рученята на радощах.
Міріям: Воістину, це Божа дитина. Чуда-дива!
Симко: А ось вам справжнє чудо! Дитина витягає сінце з ясел і кормить ним звірятка, а сіна не убуває, а немов прибуває, аж свіжими пахощами заносить довкола, гей у сінокоси на наших лугах і полях.
Діти: Ох, коли б і ми могли Його побачити!
Лука: Я бачив їх!
Діти: Кого? Малого Ісуса?
Лука: Ні, царів зі Сходу.
Міріям: Яких царів?
Лука: Трьох царів-мудрців з далеких країв на Сході, що приїхали поклонитись новорожденому дитяти.
Петро: І як вони про це дізналися?
Лука: Привела їх сюди хвостата звізда, що з'явилася на небі і вела їх аж до самого Вифлеєму, аж зупинилася над вертепом.
Йона: Які вони, ті три царі?
Лука: Високі, темнолиці, вбрані в пишні шати, в завоях на голові. Їдуть на верблюдах зо слугами, а привезли дитяти в дарунку: золото, дорогоцінні арабські кадила й миро, дуже пахучий олій.
Симко: Так воно і мусить бути правда, що малий Ісус буде нашим царем, коли могутні володарі приїхали Йому поклонитися.
Рахил. А може і ми пішли б до нього з поклоном?
Діти: Ходім! ходім! Йона покаже нам дорогу.
