Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 9 —

лася з своїми симпатіями до большевизму. Ходити по городу пізно було небезпечно, бо грабували, раз-у-раз доводилося чути про напади експропріяторів навіть серед білого дня.

Одного дня мені довелося бути свідком такого страшного випадку: Я їхав трамваєм по самому центру города (здається по Пушкінській, недалеко від Дерібасівської), трамвай раптом спинився, бо на вулиці сталося щось непевне. Через вулицю перебігло кількох військових з рушницями на поготові, гукаючи „лови“. Пасажири понахилялися до вікон і хтось пояснив, що женуться за експропріяторами, яких захоплено на гарячому вчинку. Напереді нас, на розі Дерібасівської метлявся з боку в бік чималий натовп усякого люду, збиваючись у купу, як овеча отара, та ховаючись один за одного. Кілька кроків далі військові націляли рушниці прямо на цей натовп, а серед його, забиваючися в саму гущу та пригинаючися, кидався сюди і туди здоровий чоловік у чорному пальті. Несподівано він вихопився зпоміж юрби і прожогом кинувся за ріг Дерібасовської. Рівночасно розітнулися стріли, а коли трамвай рушив, ми побачили на пішоході за кілька кроків від рогу вулиці чоловіка у чорному пальті, що лежав навзнак з розкинутими руками в калюжі крови, а на розі,