Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/105

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 104 —

особливих звязків, не можна було знайти посади ні в якій інституції, однаково чи революційній, чи білоґвардійській, чи громадській, чи державній, бо присутність такої людини усім вязала руки. Хто не крав сам і за себе не боявся, таки не хотів чесних співробітників, бо вони моглиб не йти на шахрайські афери на користь самої інституції, які скрізь стали звичайними. Справдилася стара приказка: „Що двір, то й злодій, а в попа нема, так піп найма.“

Чимало сприяли сій деморалізації соціялістичні ідеї. З думкою, що всяка власність є неправною, легче людям пускатися на крадіжку, бо коли і власник придбав своє добро неправно, то ні перед ким почувати себе винним укравши, а коли усяка власність набувається злочином, а проте заможних людей суспільство поважає, чомуб не поважалоб воно і тих, хто набуде собі добро крадіжкою. Стримуюча сила громадського осуду при такому погляді затрачується. Соціялістична аґітація, почавшись у нас зразу після того, як ми вийшли з кріпацького ладу, який не міг сприяти розвитку моральности, саме тоді, коли в нас малаб зміцнитися повага до власности та моральність в особистих відносинах між людьми, перешкоджала тому і залишила нас на ступні первісного морального погляду;