причини тай думалося, що звідти легче втікти за кордон, як що буде треба. Але саме в той час, як ми виїздили, на Одесу проїхати було не можна: на Херсонщині порядкував Махно, біля Черкас якийсь инший менший отаман, вони спиняли поїзди, грабували та забивали людей без розбору. Найбільше радили їхати по київо-полтавській колії до Криму або Ростову. Я зважився на те, сподіваючись звідти передатися пароплавом до Одеси.
Треба було знайти спосіб подорожи, хоч в трохи легчих умовах, ніж були тоді звичайні: в тісноті та в холоді в товарних ваґонах. Після великих клопот пощастило упрохатися до ваґону одного з Червоних Хрестів, що посилав саме ваґон до Катеринодару по борошно. Ваґон був багажний, набралося в йому проханих пасажирів душ 20, але не 60 і не 80, як в звичайних теплушках; своїм коштом поробили ми в йому піл для спання та поставили залізну грубку, а то вже були виключні вигоди для того часу.
Знов таки і баґаж міг їхати з нами. 26. жовтня нам переказано скоріше сідати у ваґон, бо поїзд має вирушити того дні, невідомо в якій годині. Се було не так легко, як колись, візника за ледве знайшли на речи, носильщиків на вокзалі сливе не було, все коштувало дуже дорого і вимагало великих біганини та клопоту.
