Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/118

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 117 —

звідти на Одесу і сказав перевести на Катеринодар гроші, які повинні були виплатити у Харкові та чогось спізнилися. Од Харкова до Ростову ми їхали вже швидче, тут малося ще паливо, транспорт був менше зруйнований і повстань по тій дорозі, якою нас повезено, не було чути.

В дорозі з Харкова до Ростова, я випадково глянув у ґазети і мені трапилося саме те число, в якому сповіщалося про непорозуміння між Денікиним та Кубанською Радою, про насильство вчинене над нею денікинцями зпоміж кубанськогож війська, про повішення Кулабухова та втечу кількох инших кубанських представників. Як не силкувавсь урядовий часопис виправдати сей вчинок, з його можна було зробити тільки один висновок, що усі обітниці Денікина щодо федеративних прав козацтва не варті нічого. Справа, через яку сталося непорозуміння, не стосувалася до військової сили, в розпорядженні якою і то з обмеженнями вимовив собі право Денікин, він вплутався в обсяг справ цілком йому згідно з умовою між їм та Кубанцями не підлеглих. Отже як тільки автономний кубанський уряд схотів зробити відповідно своєму праву щось, що не подобалося центральному уряду, сей зламав умову і пустився на насильства і то в хвилю, коли він був