Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 16 —

бувати та оправдання свого грабіжництва. Через те легко й зрадили вони і свою націю, і свій уряд, як тільки побачили, що з большевиками грабувати їм буде і вільніще, і безпечніще. Я зрозумів тоді, що зраджували Україну не їхні отамани, в цьому випадку не отаман Григорієв, а зраджувало все військо набране[1] з гірших (босяцьких) елєментів, у яких не було моральної національної дисципліни і між якими не встигли, чи не зуміли запровадити дисципліну зовнішню - примусову. Отаманиж тільки мусіли йти за військом, виконували те, чого воно хотіло, вдаючи, ніби передаються самі до большевиків, та схиляють до того своє військо.

Я не виправдую цим такого поводження отаманів. Воно однаково не гідне поваги! Люде, що хотять висовуватися наперед, та ще в момент величезних історичних подій, повинніб мати остільки горожанської сміливости, щоб не боятися вмерти, обстоюючи за своєю ідеєю, або щоб хоч відсахнутися від громадянської діяльности… Я тільки зазначаю факт.

Зазначу ще одну рису. Поміж червоноармейцями був при трусі і один оде-

  1. Власне військо набиралося шляхом добровільного вступу, але дякуючи тим гаслам, які тоді виставлялися, до його йшли саме такі елєменти.