Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 19 —

одеськими лівими потаємними большевиками і через те став їм ненависним. Родом був він з м. Сінчи Лохвицького повіту на Полтавщині, де мав невелику (десятин 25—30) земельну посілість.

В переддень його арешту я був у його. Він передав мені перепустки від Тютюнника і ми умовилися, що, як що я одержу ваґон для Червоного Хреста, він поїде з нами до Київа. Я радив йому змінити помешкання, бо большевики могли стежити за ним та й знати, де він живе, але він не схотів, ще сміючись, пожартував, що міг би ще й большевиків окрутити, та серед них жити. Але тієїж ночи його арештували й розстріляли. Як і вся інтеліґенція тоді, він ще недоцінював усієї крівавої жорстокости большевиків та усієї беззахистности людини серед їхнього безправного ладу.

Вихована хоч на якому будь, хоч не на повному правопорядку російської монархії, інтеліґенція все не могла ще собі уявити, що то за лад, де карають без суду, без слідства, без закону, без змоги довести свою невинність і карають за все єдиною карою — карою на горло.

Хоч я і мало знав п. Комірного, його смерть мене дуже вразила, я не міг зрозуміти, чому отаман Тютюнник не боронив його. Та люде, що знали їх блище, завіряли, що Тютюнник і дійсно не міг-