Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 26 —

ступати з ніби-то філософічними творами. З одного боку вони начеб-то підтримували большевицьку ідеолоґію, з другого крадькома, ледве помітно „підпускали“ на неї критику. Знов таки, пристосовуючися до всяких можливостей на далі, хотіли вони видати свої твори разом і по російськи і по українськи, а що мови української не знали, то й шукали добрих перекладчиків. Українськіж видавництва чогось, мабуть тішачися з того, що російські вчені українізуються, охоче видавали цей філософський мотлох, натомісць щоб видавати переклади відомих всесвітніх вчених. Перекладати ту плутану мову була робота тяжка, а оплачувалася вона дешево. Ціни що дня йшли в гору, і жити з цього заробітку, хоч би й скупо, було неможливо. Доводилося таки хитрувато виносити з хати дрібні річи і їх продавати, а проте таки недоїдати, харчуватися самими рослинними стравами, без мяса і сливе без сала, наполягаючи більше на хліб з чаєм, тай то оглядаючися. В такому стані була трохи не уся інтеліґенція, хто не мав засобів, або не спекулював, навіть ті, що служили на радянській службі, бо і там платня була за мала. Та траплялося і гірше, я знаю два випадки, коли ще недавно заможні жінки померли у Київі як що не від голоду, то від довгочасного недоїдання.