Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 32 —

Це є цікавою прикметою большевицького ладу, що не вважаючи на усі запевнення їхні, ніби вони утворють цілком новий лад, усе радянське публичне право фатально сунеться до зразків минулих віків — часів середневічча, а то і первісних зародків права. Нагадаємо декілька прикладів: Законів не істнує і суд кермується не законом, а власною думкою (риса первістна), суд відбувається не прилюдно (риса середневічна), процес відбувається письменно і ґарантії обвинуваченого нехтуються: оборонців не пускають, обвинуваченому не дають говорити, свідків не викликають (риса середневічна), обвинувачених тримають по тюрмах до суду необмежений час (риса середневічна), за провину відповідає не сам винний, а його родичі, а часом і люде однієї з ним верстви (риса первістна), право не виконувати незаконних розпоряджень урядовця не визнається (риса середневічна). Те саме помічається і в инших галузях права та в житті, утвореному большевицьким ладом. Напр. заборона без згоди робітників братися до тієї чи иншої праці поновлює середневічні цехи. Купівлю–продаж цілком заступає первістна форма товарообміну і т.д. і т.д.…

Розуміється, при тому утворюється ґрунт для безмежного деспотизму. Большевики запровадили його за підтримкою